Україна в 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів. Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських.      

Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики. 

У нашій школі відбулися Години пам'яті, де діти й вчителі вшанували пам`ять загиблих від Голодоморів односельців, усіх жителів нашої держави. 

Час плине, а пам`ять залишається... Ці люди будуть жити в нашій пам'яті вічно, ми їх просто не маємо права забути!

Старенький хрест, що покосивсь додолу, 
Неначе голову схилив до моїх ніг 
І нагадав про дні ГОЛОДОМОРУ... 
І не згадати їх сьогодні я не міг. 

З дитинства хрест той пам'ятаю, люди! 
І в серці чую матері слова: 
"Поховані тут, синку, наші люди... 
Тоді померло майже пів села. 

І наші тут старенькі спочивають..." 
Летить додолу мамина сльоза, 
Барвінки на тім місці проростають, 
Фарбують синім квіти небеса. 

Роса, як сльози, що лягли на трави, 
Бринить від болю, горя і біди 
І хоче розповісти про розправи, 
Як дзвін церковний кличе всіх сюди. 

На сповідь, на молитву, каяття... 
І свічку ставлю у своїй оселі. 
І повертає правда з небуття, 
А я їй щиро відкриваю двері. 
Поховано чимало тут людей... 
Згадай сьогодні дні ГОЛОДОМОРУ. 
Заручників злочинних мрій, ідей, 
Страшну історію ганьби і болю.